(жестів тощо)

n (pl emphases)

1) наголос, підкреслювання

2) лінгв. акцент, виділення

3) друк. виділення в тексті (курсивом тощо)

4) яскравість; різкість; виразність (жестів тощо)

5) жив. різкість контурів

* * *

n; (pl- ses)

1) підкреслення, наголос, емфаза; лiнгв. наголос, акцент; виділення; пoлiгp. виділення в тексті ( курсивом); видільний шрифт

2) яскравість ( почуттів); різкість; виразність ( жестів); жив. різкість контурів

1. n

1) розмахування; помахування

2) бундючний (претензійний) жест

3) розчерк, закруток

4) пишність, ефектна демонстрація (чогось)

5) пишномовний вислів

6) муз. туш, фанфари

7) шумна реклама

8) цвіт на фруктових деревах

9) цвітіння, процвітання

2. v

1) пишно рости, буяти

2) процвітати, бути у розквіті; досягати успіхів

3) розмахувати, помахувати (чимсь)

4) виставляти напоказ, хвастати

5) робити розчерк (пером)

6) прикрашати (квітками тощо)

7) розквітчувати (мову); говорити пишномовно

* * *

1) розмахування, помахування

2) розчерк ( пера), закарлючка

3) широкий, претензійний жест; ефектна демонстрація ( чого-небудь); пишність, галас

4) квітчастий, витіюватий вираз; пишномовність

5) мyз. туш, фанфари

6) рідко розквіт, процвітання

1) пишно, буйно рости; процвітати; бути в періоді розквіту; жити е працювати ( про історичні особи)

2) розмахувати, помахувати

3) виставляти напоказ, хвастати

4) робити закарлючки, розчерки ( пером)

5) прикрашати (квітами, фігурами)

1) рух; переміщення, пересування

2) військ. перекидання, марш

3) переїзд, переселення

4) жест; рух тіла

5) хід (годинника тощо)

6) pl ті

7) діяльність, рух

8) течія, напрям

9) розвиток дії (сюжету)

10) муз. темп, ритм

11) частина (музичного твору)

12) пожвавлення

13) зміна в цінах

14) фізл. акт дефекації

* * *

1) рух; переміщення, пересування; вiйcьк. пересування; перекидання; марш; хід механізму ( годинник)

2) жест, рух тіла; pl постава; манера триматися; вiйcьк. прийом, маневр ( у стройовій підготовці)

3) переїзд, переселення

4) pl дії; поведінка

5) рух, (громадськ діяльність; течія, напрямок літературний)

6) лiт. розвиток дії, сюжету; динаміка; миcт. динаміка, динамічність

7) мyз. темп; ритм; пoeт. ритмічність

8) частина ( музичного твору)

9) кoм. пожвавлення; зміна в цінах

10) фiзioл. акт дефекації

11) спонукання, внутрішній імпульс

1. n

1) знак

2) позначка; умовний знак, значок; символ

3) ознака, прикмета; свідчення

6) не протестувати

4) мед. симптом

5) пароль

6) жест, знак

7) сигнал

8) передвістя, знамення

9) астр. знак зодіаку

10) вивіска, оголошення; покажчик

11) амер., мисл. слід (звіра)

12) юр. підпис

2. v

1) підписувати

2) підписуватися

3) подавати (робити) знак; виражати жестом

4) ставити знак; позначати

5) перехрестити

* * *

1) ознака, прикмета; свідчення; мeд. симптом

2) знак, позначення; умовний знак, значок; символ; емблема, символ; пароль

3) жест, знак

4) знамення, ознака

5) acтp. знак зодіаку

6) вивіска; оголошення; покажчик

7) cл.; миcл. слід ( звіра)

8) юp. підпис

1) підписувати; підписуватися

2) подавати знак; виражати жестом

3) відмічати, позначати; ставити знак

4) перехрестити, осінити хрестом

ІДЕНТИЧНІСТЬ, ідентифікація (від лат. identicus - тотожний; facio - роблю) - термін, що у повсякденному, науковому та філософському мовленні означає (букв.) - те саме; дію встановлення ідентичності називають ідентифікацією. Існує багато різновидів ідентифікації, класифікація яких здійснюється на підставі того, пр ми ідентифікуємо, або, як ми ідентифікуємо. Досить часто доводиться мати справу з ідентифікацією поодиноких явищ, які у філософії прийнято позначати словом "індивіди" (партикулярії). Спосіб ідентифікації індивідів значною мірою залежить від того, з якими різновидами індивідів ми маємо справу. Якщо їх класифікувати за ознакою "сталість - мінливість", то маємо поділ: а) сталі утворення, або сталості; б) події; в) процеси. До сталостей належать індивіди з більшменш чіткими просторовими межами, які можуть мати відповідну структуру або перебувати у деякому стані. Сталими ми їх вважаємо тому, що нехтуємо тими змінами, які в них відбуваються у межах деякого часового відрізку: ці зміни не виходять поза допустимі межі, визначені у вибраному нами критерії ідентичності С. посіб ідентифікації індивідів залежить також від їх поділу на види буття - тобто від прийнятої онтологічної концепції, на основі якої ми класифікуємо об'єкти (див. онтологія). Окрім індивідуальної ідентичності та відповідної ідентифікації часто доводиться вдаватися до видової ідентифікації, тобто встановлювати належність даного індивіда до множини чи "сімейства" індивідів. У повсякденному мовленні видову ідентифікацію, як правило, здійснюють з допомогою висловів типу: "це таке (-а, -ий) саме (-а, -ий)". Будь-яка повсякденна мова містить у собі цілий набір різноманітних засобів для індивідуальної та видової ідентифікації: таку роль, напр., виконують власні імена (людей, країн, націй, місцевостей, установ, подій, історичних періодів тощо), вказівні займенники (як правило, у супроводі жестів або - як у випадку слова "таке, -а, -ий" - у супроводі деяких зразків), загальні імена (поняття) - разом з відповідними засобами співвіднесення цих імен з індивідами (напр., фраза "це - дерево" у супроводі жесту) і т.д. У філософії способи ідентифікації пов'язані з онтологічними та методологічними концепціями. У сучасній філософії розуміння способів ідентифікації поєднують, як правило, з підходами, які позначають термінами "концептуалізм" та "операціоналізм" Н. авіть якщо техніка ідентифікації, яку ми застосовуємо, прямо не вказує на своє концептуальне походження (як, скажімо, застосування лакмусового папірця в хімічних лабораторіях), то все ж, як правило, за цією технікою стоять деякі концепти, деяка теорія; за висловом Поппера, наші лабораторії "заряджені" теоріями. Критерії ідентичності та техніки ідентифікації у різних галузях людської діяльності мають між собою мало спільного - їх окремо встановлюють у кожній галузі. Напр., для того, щоб сказати, що щось залишається "тим самим" або є "таким самим", ми повинні співвідносити свої концепти і критерії з тим, як окремі люди, людські колективи та установи ідентифікують самі себе. Важливою особливістю гуманітарних наук є взаємозалежність та взаємовплив ідентифікації та самоідентифікації.

МОВА - суспільний продукт, що виробляється колективом для забезпечення потреб у комунікації і зберігається в пам'яті членів колективу, а також у текстах, побудованих засобами даної М. У великій різноманітності знакових систем, що називаються М., можна умовно виділити кілька груп, які значною мірою вирізняються поміж собою за багатством знакових одиниць, за способом і складністю структурної організації, за субстанціальним матеріалом, на використання якого для побудови текстів орієнтована дана М. 1) Природні (етнічні) М., найбагатші і найскладніші вербальні знакові системи, що історично склалися і пристосувались для утворення усних звукових текстів - мовлення. Графічна фіксація мовлення у вигляді письмових текстів має передумовою застосування другої знакової системи - тієї чи іншої системи писемності. 2) М., які є невербальними знаковими системами, що лежать в основі текстів різних видів мистецтва - музичних творів, танцю, творів живопису, фотографії, кіно, архітектури тощо. 3) Штучні М. науки і техніки. Знаки цих М., які часто називають символами, так само умовні, як і всі інші знаки, але вони умовні не "за традицією" (як у природних М. і М. мистецтва), а "за домовленістю". 4) Знакові системи, які застосовуються для утворення простих текстів, що регулюють побутову поведінку і трудову діяльність людей (різні системи жестів, сигналів, кольорів, спорадичне використання окремих предметів як текстових знаків для передачі інформації). У граничному випадку знакова система, а отже, і створюваний за її допомогою текст, може складатися лише з одного знаку. 5) М. тварин, яка поки що мало вивчена. Дуже часто М. неправомірно плутають або навіть ототожнюють з текстом, приписуючи їй властивості і функції, які насправді належать тексту А. ле на відміну від мовлення і тексту, М. не дається нам у безпосередньому спостереженні. З цього випливає, що М. не може бути формою вираження думок і почуттів і формою зберігання знань про дійсність. Ці функції належать тексту, який виражає не тільки думки, а й саму М. Щоб стати членом певного колективу, індивід мусить реконструювати М., спираючись на почуті або побачені тексти, запам'ятати її елементарні знакові одиниці і способи утворення складних знакових комплексів (тобто граматичну систему), а потім навчитися використовувати її для досягнення своїх комунікативних цілей. М. є найважливішою складовою частиною комунікативної діяльності, знаряддям впорядкування і організації тієї чи іншої матеріальної субстанції (звук, колір, предметне середовище і т.п.), перетворення її в осмислений текст. Зокрема, природна М. використовує звуки для побудови текстів, але самій М. належать не звуки, а фонеми - абстрактні сутності, які не сприймаються органами чуття і в яких фіксуються лише деякі властивості звуків, суттєві для даної М. Функція знаків природної М. (морфем та слів) полягає в тому, що вони стають еталонами, зразками для утворення матеріальних знаків тексту (озвучених морфем і слів) в процесі його побудови і для їх розпізнавання в процесі сприймання і розуміння. Будь-яка М. є скінченною знаковою системою, але вона може породжувати необмежену кількість текстів необмеженого обсягу, оскільки кожний мовний знак, втілюючись у матеріальну субстанцію, здатний до безмежного тиражування, утворюючи безліч своїх текстових варіантів.